Автор: Белякова Светлана Николаевна


Дивилася на тебе очима кохання.

Любила, як останню зірку бажання.

Чому мрії вщухли,

закотилася зоря,

як калина чарівна зашарілась одна.

Чому разом бути не довелося,

розсипалося по плечах смагляве волосся.

Вітерець відніс щасливі години,

в далеку дощову пору осінню.

Чи прийде весна на поріг - забуття,

чи зацвіте п'янкий бузок,

чи обніму тебе знову, ясеня - красеня,

в час дзвінкий, ранковий.

З віком, романтики все менше,

в краплях дощу губляться надії,

у вітерця також вчувається плач,

буцімто він несеться вскач.

Задумлива посмішка на вустах,

а може це ще не всім надіям крах,

може на закаті буває інший розклад.



Источник: Произведения / Стихи.ру - http://www.stihi.ru/2017/06/17/9919
Источник: Вконтакте
Источник: Facebook
Источник: Одноклассники

Отредактировать или удалить данное произведение

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
Код:	обновить, если не виден код
Введите код: